Раніше  мене  робота  вчителем  у  школі  повністю  задовольняла.  Завдяки  вчительській  діяльності  я, з одного  боку,  змогла  розвинути   в  себе  певні  якості, з іншого боку, ця робота давала  простір  для  творчих  проектів. Саме  завдяки  роботі  в  школі  я  спробувала  себе  і  в  шкільному  самоврядуванні,  і  трошки  як  журналіст  та  редактор,  і  навіть  просунутися  в  інформаційних  технологіях.  І  коли  іноді  виникали  в  мене  питання,  чи  не  хочу  я  кар'єрного  зростання,  наприклад, заступником  директора,  чи  директором, чи  методистом,  я  рішуче  відповідала  "ні",  бо  бачила  в  цих  "висотах"  певні  обмеження.

    В  чому  я   тоді  бачила  обмеження:

1. Це  була  б  більше  організаційна,  керівна    робота,  яка  дуже  обмежує  тебе  у  можливості  щось  творити.
2. Мене  лякало  оточення  і  атмосфера,  наприклад  в  РМК, серед  некомпетентних,  консервативних  людей  та  корупціонерів. Я боялася  задихнутися  і  надломитися  (що  система  зломить, бо  були  приклади).
3. Крім  того  така  робота  мене  б  дуже  обмежила  у  фінансах.  А  тоді  вони  мені  були  дуже  потрібні.

  Тепер  ситуація  змінилася,  і  я  бачу  обмеження  саме  в  учительській  роботі.  Які  це  обмеження:

• Обмеження  в  часі:  підготовка  до  уроків, перевірка  робіт  і  т.п.  займає  стільки  часу  серед року, що  немає  можливості  займатися  іншими  дуже  корисними  і  потрібними  справами (навчання  на  дистанційних  курсах,  створення  дистанційних  курсів, виїздів  на  громадські  заходи).  Навіть  влітку,  на  що  дуже  сподіваєшся,  немає  часу  не  тільки  на  відпочинок,  а й   навіть  на  повноцінну  самоосвіту (як, наприклад,  цього  літа).
• Обмеження  в  можливостях  участі  (в  тренінгах, семінарах, громадських заходах - одеський  Євромайдан  чи  просто якісь  заходи  в  Impact Hub).  Протягом  навчального  року  тебе  як  вчителя  з  уроків  відпустити  проблематично, тим паче  з  оплатою  проїзду (якщо  в  інше  місто)  чи  відрядження. Дуже  заздрю  в  цьому  плані  Ірині  Слуцькій  та  Івану  Іванову, дивлячись, як  вони  протягом  року  виїжджають  на  різноманітні  семінари, школи  і  т.п. Я  ж  у  цьому  дуже  обмежена.
• Обмеження  в  проведенні  перетворень. Мене  дуже  не  влаштовує  ситуація,  що  склалася  як  в  сфері  управління  освітою  на  місцях,  у  взаєминах  між  школами  та  вчителями  району. Я  хочу  проводити  перетворення, але  навіть  на  посаді  керівника  РМО  я  дуже  обмежена.  Я  намагалася  запобігти  домовленостям  чи  перегляду  результатів  конкурсів  та  олімпіад,  так  мене  в  останній  рік  просто перестали  до  складу  журі  зараховувати. Я  би хотіла,  щоб  районні  відділи  освіти  більше  застосовували  хмарне  середовище  у  взаємодії  зі  школами  та  вчителями, особливо  що  стосується  документообігу, та  що  я  можу  на посаді  вчителя, навіть  керівника  РМО. Бачу, що  вони  більше  прислухаються  до  заступників  директорів, ніж  до  вчителів  на  посаді  керівника  РМО. З  нами  взагалі  не рахуються.
• Обмеження  в  можливостях  навчання  вчителів передовому  досвіду.  Це  іноді  тяжко  зробити  навіть  в  школі. Така  нагода виникла, коли  заступником  директора  стала  Світлана  Попкова - молодий  вчитель  інформатики. І  ми  з  нею  започаткували  семінари в школі. Я  хотіла  навчити  хмарним  технологіям  вчителів  історії  району, так інший заступник  директора в школі  не захотіла  проводити  семінар  на  базі  школи.  Інакше  мені  не  перевести  вчителів  РМО  на  взаємодію  через  хмару.  Я  хотіла  проводити  подібні  семінари  з  ІКТ  в  місті,  так  ті, що  відповідають  за  такі  семінари  на  цьому  рівні,  побоялися  навіть  в  наказі  відзначити  мій  рівень  володіння  ІКТ   і  те,  що  навіть  представники  комісії  по  перевірці  самі  висловили  бажання  цьому  в  мене  вчитися.  Мабуть  дехто  бачить в  мені  суперника  і  боїться  за  своє  місце. Для  них  краще  зробити  вигляд,  що  нічого  такого (і  людей  таких  і  такого  досвіду)  немає. Так робиться  протягом  років  7  і  в  обласному  інституті  вдосконалення  вчителів.

   Виходячи  з  цих  обмежень  приходжу  до  висновку,  то  треба  все ж  таки  змінювати  посаду  на  ту,  яка  дасть  змоги  робити  перетворення.

  Тим  паче, що  ситуація    зараз  дійсно  змінилася:

• По-перше, прийшов  час  рішучої діяльності  з  реформування  освіти  і  управління  нею;
• По-друге, я така  не  одна  і  бачу  людей,  з  якими  можна  діяти  вкупі  чи  в  команді. Навіть  треба.
• По-третє, зараз  можна  заручитися  і  підтримкою  хоча  б  міського  департаменту  освіти  чи  навіть  ОДА  (обласної  держадміністрації).

  Єдине, що  ще  деякий  час  мене  може  тримати -  потреба  в  грошах, яка,  можливо,  ще   на   рік  примусить  мене  залишитися  у  школі.  Але  далі  треба  таки  змінити  посаду.